Як ми з Вітькою по горбах їздили. 22 Липня, понеділок. Після вихідних, ще звідкись з'являються сили, для підкорення горбів, які так часто проглядаються на нашому горизонті. На дворі стоїть спека. Дзвонить телефон. Вітька каже, давай вставай і погнали кататись на велосипедах. Відірвавши мене від сієсти, я був змушений організуватись, як найшвидше. Приготував декілька канапок в дорогу, запасся сухофруктами. В рюкзак поклав рем. комплект, який став у пригоді. Жарко, на голову давить сонце. Їдемо на Трускавець, дорогою минаємо знайомі нам місця. Думаємо чи довго витримає, ще ця дорога. Кажуть скоро тут утвориться провалля. В Трускавці повертаємо на об'їзну. Минаємо Ріксос. Після стрімкого спуску, з'їжджаємо з асфальту на ґрунтову дорогу. Одразу перетинаємо потік. За потіком джерело в якому можна набрати холодної води. В цьому місці починається дорога, яка з'єднує села Орів та Зимівкі. При бажанні можна виїхати на Урич та Ямельницю. Колись люди ходили пішки цією дорогою навіть до Дрогобича. Маршрут цей доволі таки не простий. Можна так сказали екстремальний. Спершу їдемо через поле, яке переходить в ліс. Десь в лісі бурлить вода. Так званий водоспад. Вода витікає з невеликого потіка та бетонними трубами утворює водоспад. Не можу сказати, що він якийсь унікальний, але створює прохолоду в жаркі літні дні.
Водоспад "Сталкер".
Рухаємось всипаною камінням дорогою, повільно набираючи висоту. За декілька метрів опиняємось в добре захищеному від сонця лісі. Перетинаємо потік дерев'яним мостом. Після мосту, перший стрімкий підйом в гору. На цій ділянці пхаємо наші велосипеди. Одразу після цього підйому джерело, а далі, ще ціквіше Маршрут стрімко переходить в кам'яний перевал. Здавалось, що не так далеко від міста, а вже гори. За традицією, кожного літа я проходжу цей маршрут в компанії різних друзів. Хочу, щоб люди максимально ознайомились з цими місцями. Справжнє випробування перед самим верхом. Дорога в цьому місці дуже стрімка, приходиться пхати, напирати цілим тілом на велосипед. Хороше тренування дихальної системи та нагода попотіти. Майже перед самим верхом цього перевалу, приховане джерело з водою, яке в жаркі літні дні пересихає.
Найцікавіша ділянка дороги, особливо коли їдеш до низу.
Одного разу бачив, як Жигулі 2106 вибиралося на цей перевал. З під коліс вилітали каміння. З вихлопної валив чорний дим. Здавалось машина зараз задихнеться. Місцеві обирають цей маршрут, як найкоротший шлях. На вершині дороги розходяться. Прямо на Орів, направо на Урич. Наліво, дорога веде на хребет, який так добре видно за містом Трускавець. Наші прикарпатські гори. В очі кидається здоровенна модрина, яка височить прямісінько над роздоріжжям.
Після довготривалого підйому, нарешті спуск в низ. Навколо ліс, в повітрі запах сосни та різнотрав'я. Одразу після спуску виходимо на гірську полонину порослу високими травами. Час від часу проглядаються будиночки хуторів. Дорога на диво хороша, тягнеться цілим хребтом. Тримаємо курс на "Вишку". Після декількох горбів, поляна з якої добре видно весь Дрогобицький район, а також навколишні міста. За доброї погоди можна розгледіти вершину г. Параски. Ліворуч рівнини. а праворуч гори. Чудова композиція, щоб ознайомитись з географією рідного краю.
Дорогою на оглядовий майданчик.
Перед вершиною робимо привал. Відпочиваємо в затінку.
Поки я відпочивав, Вітя збирав лікувальні трави. На фоні г. Параска.
Трускавець з вершини гори. На задньому плані Дрогобич. Фото з архіву.
Ріксос Прикарпаття. Фото з архіву.
Стебницький Полімінерал на фоні м. Дрогобич. Фото з архіву.
Доводилось бувати тут в ночі. Фото з архіву.
Вид на гору Параска.
Надивившись мальовничих краєвидів, по переду, ще багато кілометрів дороги. В плані, заїхати на Доброгостівське озеро. Спускатися з хребта будемо через село Зимівки. Перед спуском повернули не туди. За деякий час дорога перетворилась на стрімку стежку. Почали різко гальмувати, і тут Вітя почув, що заднє колесо почало спускати. Це був знак про те, що ми помилились дорогою. Довелось пхати велосипеди на зад на вершину хребта. До того місця з якого ми почали спуск. Вітя вже втратив ентузіазм. Пробити колесо далеко від дому, десь в горах. Де дідько на добраніч каже! Але не все так погано. Я був готовий до всього. Зняв заднє колесо з рами, розбортував його, дістав пробиту камеру. Підкачав її насосом. Недалеко знайшов калюжу в якій плавали жаби. У воді камера показала де дірка. Почекав поки вона підсохне. Зачистив наждачним папером та наклав клей з латкою. Пройшовся пальцями по плащі, упевнився, що нічого немає в середині. Поки я займався ремонтом, Вітя сидів і дивився в горизонт. Через 30 хв ми вже знову були на колесах. Був зовсім інакший настрій. Латка тримала, ще дуже довго, до того часу поки не замінив скат.
Їдеш кататись, бери рем. комплект. Перше правило велосипедиста.
Беремо курс на Вишку, яка вже зовсім не далеко. Обходимо її з лівої сторони. На вершину не підіймаємось. За деякий час Вишка вже за плечима, повертаємо вниз на Зимівки. Стрімко, каміння. Прямісінько, як в горах. Серпантинами спускаємось, стираючи гальмівні накладки. Навколо дачі. Людей не видно, тільки собаки гавкають. Здивувала лісова дорого якою ми спускались. Було б класно проїхатись цим маршрутом на "Двохпідвісі". За лісом дуже цікава місцевість з деревами, коріння яких висить прямісінько в повітрі. Є декілька печер видовбаних в глиняному ґрунті. В цьому місці можна зупинитись та зробити декілька знімок.
Ліс як у фільмі Володар Кілець. Коли Хоббіти ховалися від Деметнора.
Острівець з деревом у повітрі.
За цим лісом плавний спуск. З правого боку від дороги, гарні будиночки з доглянутими городами. Та сама Швейцарія, тільки не далеко дому. Мрія кожного, жити за містом, в такій місцевості, де ні людей ні машин. Майже на виїзді з Зимівок, натрапили на облаштоване місце відпочинку. Територія обгороджена парканом, є колиба на випадок дощу. Хоча в середині не дуже прибрано. Мабуть люди сюди навідуються часто, а прибрати як слід забувають. Зауважили, що тут повно комарів, як і дорогою сюди. Робимо невеликий відпочинок. Рухаємось далі до Доброгостівсьокого озера.
Зона відпочинку недалеко Зимівок.
А ми рухаємось далі. Виїхавши на нормальну дорогу в напрямку Доброгостіва. Котимось в низ. Крутити тут взагалі не потрібно. Довготривалий спуск приносить тільки задоволення. За декілька кілометрів повертаємо на право. Їдемо через дубовий ліс. І вже з далека чути запах води. Берег озера зі сторони лісу, порослий комишом. Улюблене місце рибалок. Купатися не будемо. Сонце вже починає заходити, а ми, ще повинні добратися назад до дому.
Доброгостівське озеро. Улюблене місце рибалок.
Дорогу до дому проклали через Трускавець. Останні кілометри здавались безкінечністю. На дворі стояла ніч. Машини ганяють попри нас. Добре, що маємо ліхтарики та світло відбивачі. До бравшись до дому, втома вдалася в знаки. Вітя, ще довго буде згадувати цей маршрут. Безцінний досвід та 50 км пригод. Після цього, ми зрозуміли, що наше Прикарпаття безцінне. Бережіть природу. Використовуйте екологічний транспорт та займайтесь спортом. Всім добра. При бажанні, пишіть, поїдемо разом.
Десь під Трускавцем. Сонце вже заходить за горизонт.
Карта Екологічного маршруту "Перлини Прикарпаття".
