Велотур на скелі в Ямельницю

 Як спланувати вело похід на скелі в Ямельницю? Найпростіший спосіб - це зібрати необхідні речі, заготовити деякі продукти, сісти на велосипед, та крутити педалі в своє задоволення. Маршрут мій розпочався в місті Дрогобич. На багажнику велосипеда все саме необхідне. Зайвих речей немає.  Все по мінімуму. З основного - спальник, надувний коврик, пальник для приготування гарячих страв, скельні туфлі, рем. комплект, на випадок, якщо проб'ю колесо. Намет не беру. З харчів - сухофрукти, овочі, крупа, макарони, солодощі, консерви, сир та ковбаса). При бажанні можна докупити по дорозі в любому населеному пункті, або ж в Ямельниці.
 На дворі кінець жовтня. В повітрі стоїть далекий запах диму. Сонячні проміння, ще не втратили сили та міцно прогрівають землю. З ранку готувався до початку подорожі. Проводив техогляд велосипеду. Змастивши ланцюг, підтягнув гальма. Перед обідом вирішив підкріпитися великою порцією сочевиці. Вийшовши на двір, почав крутити без поспіху. Мій сьогоднішній маршрут проходитиме через Борислав, Східницю, Урич, Підгородці. Всього 43 км. Надіюсь добратися до Ямельниці, ще до заходу сонця. Переваги соло походу, що ти сам вибираєш ритм, місця для відпочинку, повна незалежність. Як собі облаштуєш, так і буде. Хочеш крутиш без кінця та краю. При бажанні відпочиваєш. Подорожуєш в своє задоволення. З Дрогобича на Борислав, добрий новенький асфальт. Швидко добираюсь. В Бориславі не зупиняюсь. Роблю один відпочинок перед початком на Східницький перевал. Підйом займе 40 хв. В деяких місцях можна пхати велосипед. Але якщо у вас добра фізична витривалість, пробуйте вкручуват. Піднявшись на перевал роблю, ще одну зупинку. Поправляю калорії сухофруктами, п'ю багато води. Далі спуск в Східницю. На спуску можна добряче відірватись, якщо вам подобається швидкість, та ваш велосипед в доброму технічному стані, ви на 100% упевненні, що він не розвалиться.

Підготовка до Вело походу.

На початку підйому на перевал. Роблю невеликий відпочинок.

Вершина перевалу. Сонце ще високо. До заходу буду в Ямельниці.

 Перед  спуском в Східницю

Повна свобода. Лечу тепер до низу. В Східниці - море туристів. Особливо біля джерел з лікувальними водами. Якщо зупинитись, щоб набрати води, то можна в черзі простояти цілу вічність. Тому не рекомендую зупинятися. Виїхавши на лісову дорогу, що з'єднує Східницю та Урич, через  1,5 км облаштоване джерело. Тут можна відпочити та поповнити запаси води. На цій ділянці маршруту ведуться дорожні роботи. Кладуть асфальт, закопують бетонні кільця, укріпляють береги, викорчовують дерева. Скоро цією дорогою поїдуть сотні туристів на скелі в Тустані. Зараз до скель веде нова дорога. Вирішив собі проїхатись нею.

Дорога до Тустані.

Вхід на територію скельного комплексу Тустань.

Клацнувши декілька знімок, продовжую крутити. В Уричі виїхав на хороший асфальт, кочусь в низ. Ця ділянка найбільш приємна. Без особливих підйомів. Можна насолоджуватись краєвидами. В Підгородцях недалеко дороги, магазин в якому при бажанні можна докупити, що вам заманеться. Я купив буханку свіжого хліба. Через деякий час, добрався до повороту на Ямельницю. На відстані одного кілометра, повертаємо на право. До початку стежки, що веде на скелі, добра ґрунтова дорога. Нею продовжуємо рухатися. Місцеві називають цю частину села "Нижній Кінець". Колись тут проходила цісарська дорога, яка з'єднувала Ямельницю та В.Синєвидне безпосередньо через гори. Перед підйомом, набрав води та вмився в потічку, що неподалік стежки. На перед запланував взяти з собою наплічник об'ємом 65 літрів, який дістався мені на змаганнях зі скелелазіння. Вага такого наплічника всього 650г. Переклавши всі речі, звільнив велосипед від вантажу.  Попередній досвід показав, що не варто пхати велосипед в гору зі спорядженням на багажнику. Через 20 хв піднявся на скелі. В лісі багато каменів. Облаштував ночівлю на одному з них, просто під відкритим небом. Все запланував ідеально. Встиг до заходу сонця. Після приготування вечері, ліг відпочивати. За деякий час почув шелестіння листя неподалік. То були миші. Встав та переклав всі свої речі у "велобаул". Через деякий час зрозумів, що тут я попав. Мишка проникла у "велобаул" через додаткову кишеню та прогризла дірку у загальний відсік. Почала гризти шоколад. Направивши в цей момент світло ліхтарика, побачив блискуче око миші. Біля мене лежала шишка і я кинув нею прямісінько в те місце звідки на мене дивилося це малесеньке створіння. Не промахнувся. Мишка зробила сальто, вискочивши на зовні. Від незрозумілого, зупинилась на декілька секунд та зробила звук Пі) На цьому не закінчилось. Близько півночі, мишей вже було 5-7. Вони бігали та насміхалися з мене. Бавились між собою, кувиркались. Через деякій час я зрозумів, що боротись з ними марно. Та й пішов спати. Під час сну висунув одну руку зі спальника, в цей момент одна з мишей, вщипнула мене за палець. Подумав, що більше не буду ночувати на цьому камені). Ніколи не відомо, що для тебе підготувала ніч. Особливо коли ти сам в темному лісі.

Добрався, готуюсь облаштовувати ночівлю.

Вітдихаю після підйому.

Захід сонця. Вид зі скель.

Ранок прохолодний. Прокинувся, ще до сходу сонця. В низинах стоїть туман. Пташки співають. Готую чай, чекаю поки вийде сонце поза гірських хребтів. День прогнозує бути сонячним. Мишей не видно. Певно лягли спати. Сьогодні планую цілий день лазити по скелях. Починаю розминатися. На початок роблю декілька вправ на розтягування м'язів. Поступово розминаю все тіло. Присідаю та відтискаюсь від землі. Деякий час медитую. Концентруюсь на деяких каміннях, які планую пролізти. Починаю зі скель, що недалеко мого табору. Влажу у вузьку тріщину між скелями. Без особливого спорядження, виходжу на вершину. Звичайно тут потрібна практика. Далі досліджую все навколо. Ці місця кращі, за будь які скелелазні тренажери. Все натуральне, природній рельєф, свіже повітря. З головою захоплююсь та починаю відчищати від моху деякі зачіпки на скелях. Роблю перший пролаз траси, яку назвав "Ранковий Процес", категорія (6Б). Потенціал для занять зі скелелазіння в цих місцях необмежений. При бажані можна завішати мотузку та попрактикувати спортивне скелелазіння з верхньою страховкою. Багато вже існуючих Болдерінгових маршрутів привертають до себе увагу скелелазів зі Львова та Стрия. 

Ранковий туман.

Різнокольорове небо. Переваги прокидатися рано в ранці.

Природні форми скель.

На цьому камені є декілька болдерінгових маршрутів.

Почистив від моху болдер Сава.

 З другої сторони каменя болреніговий маршрут "Журба" категорія (7А).

Після того, як проліз "Журбу" та "Не довбинку", зробив декілька спроб на трасі "Сава" та пройти не зумів. Не розгадав... В сосновому лісі стоїть аромат хвої. Кондиція для лазіння хороша. Далі спускаюсь до каменю на якому видовбаний знак Сонця та Свастика. Великими буквами вишкрябано "Калинина". Цікаво, чи ці знаки мають якесь історичне походження, чи просто були зроблені фанатиками туристами. Звичайно людина, яка любить природу, ніколи не познущається над скелями в такій формі. Сьогоднішнім завданням було пролізти трасу "Невралгія" (7Б). Зумів пройти стоячий старт, забракло сили  та шкіри на пальцях, коли вже почав знаходити правильний варіант пролазу з сидячого положення. Траса складна. Старт з пасивного щипка та мінімального рельєфу під праву руку. Потрібно відірвати зад від землі та зробити рух на опуклу зачіпку, при тім втримати "двері". Далі два перехвати по лівому ребру. Дехто робить через праву п'ятку. Мені більше подобається мій варіант. Підставляю праву ногу по вище та накочую на ліву п'ятку. Витискаюсь лівою рукою та тягнусь на пасивну фінішну полку. Далі роблю два перехвати правою рукою та встаю на рівновазі на ліву ногу. Завершую свій скелелазний день трасою "Знак Сонця" (6А). До заходу перебираюсь в так звану печеру, де облаштоване місце під ночівлю, є стіл з каменю та вогнище. Гарне укриття на випадок дощу. 

Болдер "Невралгія" та "Знак Сонця" . Якщо приблизити, можна роздивитись Свастику.

Ночівля під скелею.

Нарешті вечеря. Води достатньо, щоб дотягнути до наступного дня. Готую макарони. Запікаю на вогні ковбаски та овочі. В лісі стоїть гробова тиша. Розмістився не далеко багаття. Лижу, відпочиваю. І тут в лісі починає хтось гавкати. Листя шелестить, щось наближається. Встаю з нагрітого спальника, Темно в лісі, нічого не видно. Вирішив максимально розвести багаття. Почав плескати та вигукувати всякі слова в сторону лісу. Трохи злякався. Через деякий час побачив в лісі очі, які дивились прямо на мене. З далека розпізнав лисицю. Голодна, вона гавкала, як пес. Прийшлось закидати її всіляким камінням, яке було під руками. Після цього вона більше не приходила в гості, але гавкати продовжувала. Потім замовкла, зрозуміла, що нічого в неї не вийде. Так я пережив другу ніч на скелях в Ямельниці. Після цього мені вже нічого не страшно) Наступив ранок. Вилазити зі спальника не спішусь. Лежу та слухаю звуки лісу. Приготував каву. Склав спальник. Відібрав продукти, які залишились.  Сьогодні планую сходити на скелю Пищик. Висота скелі 30 - 35 метрів. Сходження досить не просте. Потребує навиків скелелазіння. З вершини скелі чудовий краєвид на село Ямельниця та навколишні горби. Наважився піднятись на саму вищу точку цієї скелі. Переліз над прірвою та вхопився  за скельний виступ. На вершині надписи. "Тут була"і тд. Хтось наважився сюди залізти, щоб залишити свої ініціали. Деякій час я просто лежав та засмагав на цій скелі. Відкрив для себе нове місце сили. За легендами на вершині Пищика, були витесані лавки та стіл з каменю. Зараз тут нічого немає. Окрім відчуття висоти.

Скеля Пищик.

Скельні Балкони.

На вході у невеликий отвір між скелями, надпис польськими літерами. SKULSKI

Древні сліди альпінізму.

Видовбані сходки на початку вертикального підйому.

На вершині Пищика. 

Засмагав та медитував на вершині. Досліджував стіни для перспективи скелелазних маршрутів. З південної сторони порода скелі не дуже компактна. З північної краще, але дуже "бідний" рельєф для лазіння. Через деякій час, зникли відчуття страху в колінах, та я поповз в низ, до свого покинутого велосипеда. Обійшовши скелю зі всіх сторін, остаточно ознайомився з нею. Склалося враження, що скеля складається з деяких частин і це доволі розлога кам'яна брила. В деяких місцях стіни вертикальні. Над скельним балконом нависає карниз з цікавим рельєфом в який вбитий старий металевий шлямбур. Нижня частина скель цілком лазабельна. Я навіть дещо пробував лізти. Але без мотузки робити це небезпечно. Тому вирішив полізти Болдер Етап 2. До етапу, зарослою стежкою від скелі 5-7 хв. Дуже цікава композиція рухів на цьому камені. Складність (7Б+). Пролазив його декілька разів. Та цього разу не зміг. Один раз прилетів на землю. Рука висковзнула, та я навіть не зрозумів, як лежав догори ногами на землі. Добре, що плече амортизувало удар об землю. Після цього зробив, ще декілька спроб. Проліз стоячий старт. Єдиним бажанням було, чим по швидше спуститись до потічка та окунутись в холодну воду. На спуску зі скель вибрав трохи інший метод спуску. Перед першими Болдерами повернув на право і пологою стежкою поїхав в низ.

Етап 2. Болдерінговий маршрут в Ямельниці.

Велетенські кам'яні брили тягнуться практично до самого низу.

Ще одна цікава скеля поросла мохом.

Таке враження, що в цю каменюку вдарився метеорит.

Після купання в річці, остаточно прийшла втома. Дорогу до дому вибрав через Корчин, В. Синевидне. Уличне, Доброгостів, Стебник.  Зібравшись з думками, освідомив, що на мене чекають 60 км асфальту. В селі Корчин при дорозі, магазин в якому продають домашню випічку. Купив здоровезний кусок домашнього пляцка з маком та кремом. В додачу, ще декілька зефірок, які їв під час дороги. Закріпив це все, пляшкою пива, рушив в дорогу. Не вірилось, що за один день можна стільки всякого зробити. Піднятися на 30 метрові скелі, лазити болдери, купатися в річці, та проїхати 60 км на велосипеді. Тепер знаю, все можливо. Головне бажання. За ці декілька днів навчився боротися зі страхом. Та переборов його. Навчився лазити без Крашпеда (спеціального спортивного мату для страхування під час лазіння). Навчився боротися з психологічною відстанню. Та основне підкорив нову скелю.

В низу мапа маршруту з деякими мітками та відео з цього походу.

 Simbiosis - Поєднання з природою. 

Довбушаночка ❤

 Про гору Довбушанку можна розповідати без кінця та краю, та моя розповідь буде не про саму гору, а про подорож Ґорганами. Ідея виникла літом 2019 року. До цього я вже відвідував ці місця декілька разів. Бувало піднімався на Довбушанку зі сторони с. Бистриця, а також з села Зелена. Всі ці маршрути дуже цікаві та простих серед них немає. Стежки не марковані. Легко втратити маршрут та потрапити в полон жерепу. Що ж, наш маршрут розпочинається в штаб-квартирі Болдерманія в м. Дрогобич. Нас двоє. Мій товариш Андрій та Я. Збираємо спорядження, готуємо все необхідне. За день раніше, йдемо на ринок та закупляємось всіма необхідними нам продуктами, а їсти смачно та корисно ми любимо, особливо в горах. Просимо нашого товариша, теж любителя гір, щоб завіз нас в м. Стрий о 3:00 ночі. Зі Стрия ми повинні були сісти на так званий дизель Стрий - Івано-Франківськ. Який повинен був курсувати. Та на жаль цього ж дня його зняли з рейсу. О так нам повезло. Добре, що якийсь мужчина підійшов до нас та наголосив, що дизеля не буде. Зняли з рейсу, тому що, мало пасажирів їздить останнім часом. Так наші пригоди щойно розпочались з перших хвилин.

 Не втрачаючи ентузіазму наздоганяємо цього незнайомця, довідуємось в нього, як нам добратися до Франківська о такій годині. Ні Бла-Бла кар, ні довідкове бюро на вокзалі не дало ніяких результатів. Але наш незнайомець виявився розумний чоловік. Якимось невідомим чином, він почесав голову, оголосивши, що в 4:30 ранку буде Автобус на Франківськ з цього ж самого залізничного вокзалу. Ну що ж, чекаємо. Назад дороги в нас не має. Заходимо в АТБ. Заспаний охоронець та касир, більше нікого. Купуємо кефір, холодний як лід, декілька булок з маком. На зупинці чекаємо автобус. Не встигли ми розпити кефір, яким можна було зразу горло застудити, як тут появився здоровезний автобус типу Ікарус. Марку не пригадую. Закидаємо наші наплічники в багажний відсік. Заскакуємо в середину. Хлопці ви куди? Запитує нас водій. До Франківська відповідаємо. І все. Ми на повному ході комфортабельним автобусом летимо до "Франика", Ми щасливі. В середині запах сну. Легка та приємна музика звучить в навушниках. Дрімаємо. Автобус летить. Час від часу прокидаюсь на зупинка Болехів, Долина, Калуш... Вже світає, вже видно передмістя "Франика". Година чудова. Встигаємо сісти на першу маршрутку до Надвірної.

 7:00 ранку ж/д вокзал Франківська. Перша маршрутка на Надвірну. Мерседес, що тут скажеш. Комфорт! За проїзд пасажири розраховуються при виході. На перед гроші ніхто не передає. Теплі, ранкові проміння відбиваються на лицях пасажирів. Люблю подорожувати на світанку. В Надвірній, як завжди, закупляємось свіжим хлібом "Брошнівським". Автобус Надвірна - Бистриця, за словами місцевих жителів, відправляється з іншого автовокзалу. Куди потрібно пройти через головну площу міста. Маршрут займає 10 хв. Зауважую, як тут працюють місцеві прибиральники. Цілими бритадами по 10-15 чоловік вони змітають все на своєму шляху. О це я розумію колективна праця. Вже на тому другому автовокзалі, чекаємо. Година 9:00 ранку. На горизонті з'являється автобус з надписом Бистриця. Людей не багато. І тут по команді готуйся, всі хто чекав цього автобуса, розпочинають займати місця. Ті хто вже вийшли розпочинають діалог з купцями чорниці та грибів. Дехто з них на цьому ж автобусі повертаються до дому. Дорога як на Американських гірках. Окрім нас з Андрієм, ще один самотній турист. Дістаю з кишені навігатор та починаю оглядати карту. Таким чином привертаю увагу молодого хлопця, який не звертає з нас очей. Мабуть ми в цьому автобусі виглядаємо дивними на фоні цих простих людей. Пробиваюсь через цілий автобус та наголошую водієві, щоб зупинив в Зеленій, поворот в сторону Черника. Проходить декілька хвилин і ми вже на свіжому повітрі. Починаємо вдихати глибоко. На дворі прохолодно. Повітря свіже, особливо в затінку.

Долина річки Зелениця окутана в ранковий туман.

Швидким темпом, проти течії річки Зелениця, рухаємось в сторону Черника. Андрій випробовує свої нові черевики. Каже - напевно натруть. Так І було, як ми вияснили в подальшому розвитку нашого маршруту. Магазин останній шанс. Лісовози летять нам на зустріч. Декілька позашляховиків зустрічаються нам по дорозі. Ніхто не зупиняється. Та й ми не напрошуємось пасажирами. Добираємось до Черника своїм ходом. Хочемо якнайшвидше покинути цивілізацію. Вирушаємо на водоспад, щоб змити з себе негативну енергію та продовжити наш маршрут, який буде тривати три ночі. Водоспад прекрасний. Вода льодяна. Наповнює енергією, очищає. Зразу стає прохолодно, та з'являється голод. Вирішуємо зробити легкий сніданок. Біля водоспаду чудова сонячна поляна, щоб обсохнути та загрітися. Снідаємо та вирушаємо далі. Для цього потрібно повернутися на 500 метрів. Та розпочати підйом в сторону струмка Росич. В напрямку заповідного урочища Явороватий. Де в даний момент проводиться масова вирубка лісу. 

По дорозі до водоспаду.

Водоспад Черник.

Панорама водоспаду. Внизу ціла купа сміття.

 Покидаємо це прекрасне місце, яке довго буду згадувати в своїх думках. Шкода, що тут залишила свій слід цивілізація. Гора сміття на дні водоспаду, справила на мені своє негативне враження. Хоча саме поселення Черника дуже мальовниче, краєвиди, будинки виповнені в гуцульському стилі. Тиша та спокій прикрашають цю карпатську місцевість. Повернувшись до струмка Росич, розпочинаємо підйом. З відси у вверх і тільки в вверх до полонини Козя або Кізя. Маршрут - дорога лісовоза. Спочатку доброю ґрунтовою дорогою. Пізніше легко повертаємо в право і стрімко вверх жахливою глиняною колією. Дорога смерті. В декількох місцях можна застосовувати руки, щоб просуватися. Більше нагадує підйом альпіністичним маршрутом ніж пішохідним. Це мабуть найскладніша ділянка маршруту. Під ногами слизько. В такий момент в допомогу було б добре мати трекінгові палиці. З ними в рази простіше. Мабуть колись сюди вела стежка, яка піднімалась серпантином. Вирішуємо йти в гору на пряму.

Дорога, що веде до відчаю.

Трельовщик - пожирач лісу.

 Підіймаємось на відкриту ділянку лісу. Сонце починає припікати. Піт накочується на очі. Таким чином привертає увагу комах, які супроводжують нас до самої крайньої відмітки лісу.  Вирубка дісталась практично самого верху та перейшла межу стежки, яка веде на полонину Козя. Далі ледь помітною стежкою, вкритою мохом, діагонально до схилу, рухаємось в південно-східному напрямку. Нарешті прохолода. Робимо відпочинок після інтенсивного підйому. Через 30 хвилин виходимо на полонину, яка більше схожа на гірськолижний спуск. З полонини відкривається чудовий краєвид на хребет Довбушанки та на г. Малий Ґорган, г. Синяк, та Хом'як. Робимо декілька знимок, спускаємось в низ до закинутого притулку, в якому збереглись три стіни та дах. Будемо тут ночувати.

Панорама Довбушанки з полонини Кізя. Заповідні Карпатські ліси.

 Вечеряємо та запікаємо білий гриб на вогні. Намет вирішили не розкладати, так як будемо ночувати в дерев'яному хліві. Місця в середині на двох. Окрім нас, на полонині декілька корів, на чолі з ватажком бичком. Щоб знайти воду прийдеться спуститись на 300 метрів нижче. Добре приховане джерело з системою дерев'яних жолобів, що подавала воду для тварин та людей, які в минулому жили на цій полонині.. Декілька років тому я знайшов це джерело в пошуках води. Цього року ми відремонтували цю водопровідну систему. Набравши повні тари води, повернулися до нашого притулку. День був довгий. Втомилися, полягали спати. Прокидався лише один раз за цілу ніч, коли одна з корів просунула голову в притулок. Я її відлякнув. Корова більше не приходила в гості. Завтра на нас чекає заповідний траверс та штурм Полєнської гори.

Водогінна система яка веде до Джерела

Унікальна система запрацювала.

 День другий. 9:00 ранку. Сонце вже високо. Освітлює своїм промінням вершини гір. Снідаємо, п'ємо чай. Рухаємось в сторону лісу. В переді нас корови, теж йдуть цим самим маршрутом. Певно в них там джерело з водою. Через 200 метрів виходимо на невелику галявину. Мабуть хороше місце для ночівлі. Далі наш маршрут проходить через Заповідник. Рухатись потрібно тихо та не робити ніяких вкладів в навколишнє середовище. Стежка прокладена через стрімкі схили всіяні ялиною. Мабуть колись сюди ходили на плювання королі Австрійської імперії. Тут надзвичайна тиша. Склалося враження, що зараз вискочить ведмідь з дебрів. Ходити такими стежками одне задоволення. Через 40 хвилин, виходимо на перші всіяні камінням схили гори Кізійського Ґоргану. Унікальна місцевість. Каміння тягнетеся від  долини р. Сітний до вершини гір. На стрімких схилах ростуть реліктові Кедрові Сосни. Масштаб та красу не можливо описати. Заблукати стежкою важко, так як часто проглядаються тури. Вода на цій ділянці є в двох місцях. Про запас маємо з собою по одному літру. Ґоргани непередбачувані в цьому плані, завжди, треба мати з собою запас води.

Панорама на траверсі Кізійського Ґоргану.

Відпочиваю та любуюсь краєвидами. 

За допомогою навігатора визначаю місце підйому на г. Полєнський 1693м. Детального маршруту на вершину гори немає. Тому обираю сходження з півдня на північний-захід при перших вільних ділянка від рослинності, не хочеться потрапити в полон жерепу. Наплічники ховаємо під камінням. З собою беремо воду та деякі персональні речі. Великими брилами виходимо на хребет Полєнського. Дує сильний західний вітер. Ухиляємось тримаючись східної межі жерепу. З траверсу підйом займає 30 хвилин. З вершини чудово можна оглянути  кам'яні схили Кізійського ґоргану. Під Пікуном сліди лавинного сходження. Робимо легкий перекус. Записуємось в бортовий журнал знайдений на вершині гори. 

Підйом на Полєнську.

З відси відкривається чудовий вигляд на гору Ведмежик.

Вершина гори Полєнський 1693м.

Панорама Кізійського Ґоргану та масиву Довбушанки-Ведмежика.

Звичайно таким краєвидом можна любуватись безкінечно. Цим самим маршрутом, яким ми підіймалися, з камінчика на камінчик, стрибаємо до низу. Про всяк випадок, зберіг координати наших наплічників, надійно захованих під однією кам'яною плитою. Погода була похмура, та дощем не пахло. В повітрі стоїть запах кедрів. Ночувати будемо на перемичці під Полєнською. Колись тут бурлило джерело. Зараз воно пересохло. Розкладаємо намет. Та відправляємось на пошуки води. Через 10 хвилин від стоянки натрапляю на хороше джерело з холодною та надзвичайно чистою водою. Вмившись, підіймаюсь до табору, де на мене чекає Андрій. Готовиться приготувати свій фірмовий суп з мисливських ковбасок. На болотяній місцевості, неподалік стоянки, ростуть здоровенні чорниці. З них варимо компот. Поновлюємо калорії щойно приготовленим супом в якому морква на картопля. Не даром несли з собою овочі. Після трапези хочу піти на оглядовий майданчик де облаштовані лавки для відпочинку та медитації. Залишаємо все на стоянці. Йдемо ловити останні сонячні проміння цього дня. Повернувшись з прогулянки, вже було темно. В таборі тиша. Закриваю очі та поринаю в глибокий сон. 

                         Фірмовий суп від шеф повара.                                 

Купаємось в сонячних променях західного сонця.

 День третій. Прокидатися під шум лісу не має ціни. Ми далеко від цивілізації і це відчувається. Спускаюсь вниз до джерела. Вода виривається з під землі та знову зникає. Цього разу, наповнюю всю можливу тару, яку тільки маю з собою. Води повинно вистачити на сніданок та на ділянку від стоянки до долини річки Зубринка. На цьому відрізку води не має. Підйом на Довбушанку складний. Сховатися в тінь можливості не буде. Так що 1,5 літри води в наплічнику не зашкодять, щоб втамувати спрагу на вершині. Підкравшись по ближче до стоянки. Зауважив, що Андрій збирає чорниці. Я його бачу, а він мене ні. Вирішив розіграти імітуючи ведмедя. Не очікуючи цього разу, що я повернусь так швидко. Звісно мій товариш кинувся тікати жбурнувши чорниці в бік. Я наблизився поки ми не зустріли один одного поглядом. Андрій вже був готовий вилізти на дерево. Ми довго сміялись. Обговорюючи дійсно можливі ситуації при зустрічі з цим звіром. Зібрали речі, прихопивши з собою дві скляні пляшки, які ми наповнили узваром з чорниці та ожини. Рушили в сторону оглядового майданчика. Маршрут траверсує Пікун та виходить на невелику поляну. Тут потрібно бути особливо уважним, щоб не зійти зі стежки, яка в цьому місці ледь помітна. Піднявшись на галявину можна побачити залишки багаття. Стежку на Довбушанку з цього місця втратити вже практично не можливо. Спочатку кам'яним схилом до місцевості вкритою жерепом. Через жереп альпійську ялину прийдеться дертись менше години. Маршрут на випробування психологічної витривалості. На схилах Пікуна проглядається старий маршрут, але знову зникає в зарослях. Цікаво, мабуть колись можна було пройти з Пікуна на Ведвежик. По дорозі в жерепі зустріли змію, мабуть гадюку. До того часу, поки не доберемося на відкриті простори кам'яних схилів Ведмежика, відпочинку не буде.

Сонячна галявина для облаштування табору.

Знимка на оглядовому майданчику.

Легені Карпат. Вид з оглядового майданчика під Пікуном.

В жерепі зустріли королеву Карпат.

Густі зарослі гірської сосни. З відси чудово видно пройдений нами маршрут.

Довбушанка в повній своїй красі. 

Нарешті закінчився жереп.

Відпочиваємо від безкінечної ділянки жерепом. На Ведмежик не підіймаємось. Широким, впевненим ходом, йдемо в вершину Довбушанки. Найскладніший підйом під самою горою, який гребенем виходь на вершину. Відчуття, що він ніколи не закінчиться. Тренуємо коліна. З вершини Довбушанки відкриваються краєвиди на Чорногору та Буковель. В далеченні видно вершину Говерли та Петроса. Спустившись на декілька метрів від вершини, обідаємо. Відновлюємо запаси калорій втрачених під час підйому на проходження жерепу. Довбушанка зі  всіх сторін тяжко доступна. Тепер зрозуміло, чому за легендами, Олекса Довбуш приховав свої скарби на цій горі. 

Початок підйому на вершину.

Вершина г. Довбушанка 1754м

Одного разу, коли на вершині ми з друзями обідали, бачив як з північної сторони гори на вершину підіймалися люди. Цікаво, який там маршрут? Та ми продовжуємо. На нас чекає довгий день. Йдемо по хребту. Пейзаж та краєвиди неймовірні. На хребті зустрічаються залишки укріплень бойових дій. З північної сторони стрімкі урвища. Проглядається полонина Федицил. В далині добре видно полонину Блажів, на ній будемо ночувати. Тому потрібно максимально прискорити темп. Не доходячи до вершини Довбушинець, повертаємо направо. Тут розпочинається стрімкий спуск. Стежки серед каміння не видно. Це мабуть найстрімкіший спуск, який тільки можна знайти в Карпатах. Якби це був перший мій спуск цим маршрутом. Він відбив би в мене бажання підійматися знову на цю загадкову гору. В деяких місцях проглядаються тури. По ним спускаємось. Складність цього спуску вражає, але мені він подобається. Наближаємось до жерепу. На деревах вже видно помаранчевий маркер, який сигналізує місце, яким легко пробратись через жереп. Хоча в деяких місцях прийдеться лізти навколішки. Виходимо на невелику галявину де відпочиваємо та оглядаємо кам'яні схили Довбушанки. Не віриться, що були там. Все скінчилось. Тепер спуск в долину різки Зубринки.

Наближаємось до початку спуску з Добвушанського хребта.

Спуск з Довбушанки. На деревах видно маркери.

 В долину Зубринки веде добре втрамбована стежка. Заблукати важко. Спуск стрімкий. Коліна гудять. Хочеться якнайшвидше дійти до річки та зануритись в холодну воду. Життя бурлить в низу. За перші декілька днів бачимо людей. Проходимо повз будиночок лісника. Навколо будинку розкидані речі, тліє багаття. Від цього будинку спускаємось на 500 метрів нижче для того, щоб розпочати підйом на г. Бабин Погар та далі на пол. Блажів. Ледь помітна стежка розпочинається в тому місті де в річку Зубринка впадає безіменний потік з безліччю приток. В цьому місці вмиваємось в холодній річці. Робимо невеликий перекус та рухаємось далі. Підйом на г. Бабин Погар не складний, але є ділянка зі стрімким підйомом. Виходимо на хребет та бачимо інформаційний щит з варіантами маршрутів. Якщо ви виріши далі не продовжувати, жовтим маркером, вам буде зручно спустить в Буковель. Червоний виведе на г. Бабин Погар, пол. Блажів ітд. В деяких місцях підйому вже двоїться в очах після довгого дня. Через деякий час виходимо на  Довге Поле. За вершинами смерек видніється Малий Горган. Плануємо ночувати в колибі, яка розташована на пол. Блажів. Та на-жаль наші сподівання були марні. З далека ми почули звуки, які розходились по всій полонині. В колибі звучала музика та голос молодих людей, влаштована ними вечірка, створила огидне враження в цьому спокійному місці. Остаточно вирішуємо віддалятися. Йдемо в ліс в західному напрямку від полонини. Знаходимо облаштоване джерело з водою та місце під намет. Це був найдовший та найвиснажливіший етап нашого маршруту. Але нам вдалось. З під Полєнської на пол. Блажів, через Довбушанський масив.

В цьому місці розпочинаємо підйом на Бабин Погар.

Глибоко в ліс натрапили на таку металеву штуку. Може хтось знає, що це таке.

Інформаційний вказівник на Буковель.

Маштабна вирубка під Малим Горганом. Полонина Блажів.

 День четвертий. Дивно, що за весь цей час, ні краплинки дощу. Погода нас супроводжує. Прокинувшись рано в ранці, плануємо маршрут. Першою сьогоднішньою вершиною буде Малий Горган. Підйом з полонини займе менше години. Повітря свіже. По заду Довбушанка в повній своїй красі. Навколо тільки гори. Виходимо на хребет та йдемо на Синяк. Маршрут маркований, але потребує уваги. З легкістю можна потрапити в жереп.

Полонина Блажів та масив Довбушанки.

На вершині Малого Горгану.

Діставшись на гору Синяк не збавляємо швидкий темп. Далі хребтом йдемо на пол. Хом'яків. Недалеко полонини гарний затишний ліс. Тут в лісі багато місця під стоянки. Робимо невеликий відпочинок. Стежка в цьому місці маркована червоним кольором. Щойно вийшовши з лісу, відкривається вид на г. Хом'як. На саму вершину не підіймаємось. Плануємо не зупинятись. Замість швидкого спуску в долину річки Женець, вибираємо довгий шлях. За колибою, яка розташована на полонині хом'яків, розпочинаємо спуск. Цим маршрутом ми повинні дійти до місця де р. Женець впадає в р. Прут. Відстань приблизно 8 км. На початку маршруту можна поповнити запаси води. Спускатися цією стежкою одне задоволення, часто проглядаються маркери. На початку безліч серпантинів. Далі довгий плавний спуск до КПП Женець. Переваги цього маршруту, відсутність людей. Навколо височать здоровезні Буки. Нарешті наша подорож доходить свого кінця. Під підвісним мостом купаємось. Виходимо на трасу. По традиції заходимо в ресторан Три Підкови. Замовляємо борщ та вареники з сиром)) З Микуличина з легкістю добираємось до Францівська. Робимо не заплановану екскурсію цілим містом по дорозі на автовокзал, який знаходиться на пасічній. По прибутті на вокзал одразу бачимо знайомий нам автобус Івано-Франківськ - Самбір. Купуємо білети та займаємо місця. Нам дуже повезло з добирання. Тепер догога до дому. Все пройшло чудово. Багато вражень, багато всього позитивного. Мінімальний контакт з людьми під час маршруту. Перезапуск думок. За ці чотири дні освідомив, що людина в горах робиться вільною та з'єднується з природою. Опис маршруту с. Зелена, вод. Черник, полонина Козя, г. Полєнський, г. Довбушанка, г. Бабин Погар, пол. Блажів, г. Малий Ґорган, г. Синяк, пол. Хом'яків, с. Микуличин. Всім добра. Якщо у вас виникнуть будь-які запитання. Прошу, пишіть мені.